Методична робота

Вивчення та розвиток педагогічної компетентності кожного вихователя; стимулювання творчого потенціалу водночас із формуванням навичок самостійного аналізу власної педагогічної діяльності.

• Підвищення соціально–психологічної культури вихователів;

• Вдосконалення педагогічної майстерності;

• Сприяння в опануванні світовою та національною, мовою і побутовою культурою;

• Розвиток спеціальних умінь та навичок;

• Педагогічна співпраця з вихователем

• Робота в режимі довіри, доброзичливості

• Творча атмосфера , стимулювання творчої активності

• Принцип допоміжно–регульованого контролю

• Надання вихователеві права вибору

• Системність методичних заходів

• Принцип «Я – повідомлень» у спілкуванні

• Щоденна допомога

• Випереджальний характер методичної роботи

Дух закладу живе не на папері, не в стінах,

а в характері більшості педагогів,

і від них приходить до характеру вихованців

К. Д. Ушинський

         Педагогічна професія − одна з найстаріших і найпочесніших в історії людства. Професія вихователя дошкільного навчального закладу (ЗДО) виникла в XVII-XVIII ст. з появою перших дитячих садків. В Україні кадри в галузі дошкільного виховання почали готуватися з 1907-1908 р.р. Фребелівським жіночим педагогічним інститутом.

         Сучасне соціально-економічне та політичне життя нашої країни породжує проблеми не тільки економічного та політичного характеру, але й соціального. Одне з них – питання виховання і навчання дітей у сучасних умовах, які постійно змінюються. Важко не погодитися з думкою багатьох науковців та практиків, що сучасним дітям потрібні сучасні педагоги, педагоги-новатори, здатні вносити у власну діяльність прогресивні ідеї, запроваджувати нововведення, винаходити щось корисне, нестандартне, генерувати нове. Функція сучасного педагога − допомогти дітям орієнтуватись у соціокультурній ситуації сучасного суспільства, яка суттєво змінюється, учити їх жити за законами і нормами світової цивілізації і культури.

         Як показують дослідження, працівники сфери людина – людина (а до них належать учителі, вихователі, психологи, медичні працівники, управлінці, юристи тощо) на початку ХХІ століття відчувають дефіцит професійних знань, накопичених у галузі наукової й практичної психології, що призводить до зниження практичної ефективності традиційних способів розв’язання суспільно важливих завдань.

         Нинішній стан розвитку й реформування системи освіти характеризується орієнтованістю на кожну особистість, розкриття її задатків і можливостей, спрямованістю на захист інтересів дитини, уникнення усередненості та рецептурності в навчанні.

         Особливо вагомого значення це набуває на першому етапі соціального становлення особистості, у період здобуття дітьми суспільної дошкільної освіти. У Базовому компоненті дошкільної освіти чітко визначено її мету – «сформувати базис особистісної культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупність чотирьох сфер життєдіяльності – Природи, Культури, Людей, Самої себе.

         Зміст сучасної дошкільної освіти спрямований на збереження дитячої субкультури, зорієнтований на цінності та інтереси дитини, урахування її вікових можливостей. Головне завдання дошкільної освіти на сучасному рівні розвитку цивілізації полягає не в засвоєнні дитиною системи галузевих знань, а розкритті перед нею науки життя в доступній формі: формуванні практичних і життєво необхідних умінь, навичок орієнтуватися в нових умовах життя, знаходити своє місце серед інших, відчувати межу припустимої поведінки, ініціювати доброчинність тощо. З цих позицій сучасний дошкільний заклад покликаний виконувати соціальну, оздоровчу, освітню, культурно-розважальну, просвітницьку функції. Вихователь же дошкільного закладу має реалізувати у своїй професійній діяльності такі напрями:

• психологічний,
• педагогічний,
• організаційний,
• методичний,
• дидактичний,
• управління та контролю,
• підготовки і підвищення кваліфікації.

         Вихователь у групі – найголовніша людина для маленької дитини. Вона повністю довіряє вихователю, наділяє його авторитетом і всілякими достоїнствами: розумом, красою, добротою. І це не дивно, оскільки все життя малюка в дошкільному закладі залежить від Головного Дорослого. Саме він вирішує, коли можна грати, коли піти на прогулянку, помалювати, побігати, а коли можна з усіма дітьми спокійно посидіти і послухати казку, розповідь, оповідання. Він влаштовує цікаві ігри, конкурси, вистави, читає книжки. Саме він є суддею у розв’язанні дитячих конфліктів, уводить правила; він усе знає і може допомогти, підтримати, похвалити, а може не помітити, насварити чи відштовхнути.

         Усім дітям з перших днів перебування в дошкільному закладі потрібна радісна атмосфера. Творцем і водночас берегинею такої комфортної атмосфери в групі і в усьому дошкільному закладі є вихователька. Повноцінне дитинство – це своя особиста територія, місце, обладнане з любов’ю, розумінням віку, душі й прагнень кожного малюка. У подібних умовах під керівництвом дорослих, насамперед вихователів, дитина стає дизайнером цього простору. Відчуття власної щасливої території допомагає дітям рости самостійними, веселими, самодостатніми. Тільки спокійна, продумана повсякчасна робота вихователя з дитиною розвине всі найкращі паростки, закладені природою, і зробить її щасливою. Важливо організувати процес виховання так, щоб потім він перетворився на процес саморозвитку і самовиховання, який супроводжуватиме все життя дитини, стане невід’ємною частиною постійного самовдосконалення.

         Дошкільний педагог покликаний виконувати дві основні ролі: навчати, допомагаючи дошкільникам набути нові знання, і виховувати, але одночасно захоплювати, зацікавлювати, «заряджати» творчою мотивацією.

         Отже, основними педагогічними цінностями сучасного вихователя дошкільного навчального закладу є:

• людські: дитина як головна педагогічна цінність і педагог, здатний до її розвитку, співпраці з нею, соціального захисту її особи, допомоги і підтримки її  індивідуальності, творчого потенціалу;
• духовні: сукупний педагогічний досвід людства, відображений у педагогічних теоріях і способах педагогічного мислення, спрямований на формування особистості дитини;
• практичні: способи практичної педагогічної діяльності, перевірені практикою освітньо-виховної системи, педагогічні технології;
• особистісні педагогічні здібності, індивідуальні особливості особи педагога як суб’єкта педагогічної культури, педагогічного процесу і власної життєтворчості, які сприяють створенню особистісно-гуманної взаємодії.

         Педагогічна діяльність є динамічною системою, складовими якої є взаємопов’язані компоненти:

- гностичний (об’єднує здатність до аналізу, узагальнення, уміння формулювати завдання щодо виховання і навчання, виробляти стратегію їх вирішення, оцінювати проекти рішень і способи їх реалізації);

- проектувальний (передбачає формулювання системи цілей і завдань, планування власної діяльності і діяльності дітей);

- конструктивний (пов’язаний з відбором та організацією навчального матеріалу);

- організаторський (здатність здійснювати педагогічний процес, створювати розвивальне середовище для дитини);

- комунікативний (уміння встановлювати і розвивати педагогічно доцільні взаємини з дітьми і їхніми батьками, колегами по роботі).

         Отже, для успішного здійснення педагогічної діяльності вихователь повинен володіти знаннями з дошкільної педагогіки, дитячої психології, індивідуальних психологічних характеристик, вікової фізіології, дошкільної педіатрії та гігієни, правил охорони життя і зміцнення здоров’я дітей. Одночасно йому необхідно володіти відомостями, які на загальнотеоретичному рівні розкривають мету, завдання, принципи, зміст виховання і навчання дітей, а також оптимальні умови, форми, методи і засоби здійснення навчально-виховного процесу, організації ігор, інтелектуальної та фізичної праці, художньої творчості, облаштування простору життєдіяльності. Ці знання є основою необхідних у його діяльності практичних умінь.

         Cучасні діти дошкільного віку живуть у динамічному середовищі, яке постійно розвивається. Їхніми характерними рисами стають – висока емоційна чутливість, розумова активність і обізнаність у більшості доступних сфер оточуючої дійсності; неврівноваженість нервової системи; незадовільний стан здоров’я, відмінності у ціннісних орієнтаціях. Тому сьогодні вкрай необхідно привести у відповідність до нових стандартів розвитку дитини професійну діяльність діючих вихователів ДНЗ, сформувати їхню готовність до реалізації завдань креативного, творчого розвитку сучасного дошкільника. Зважуючи на те, що дошкільна освіта сьогодні значно відрізняється від тієї, яка була в нашій країні 10 – 15 років тому, сучасний вихователь повинен вміти працювати в умовах соціуму, котрий стрімко змінюється, розуміти, що тільки високий професіоналізм і творчість, ініціатива допоможе знайти місце і сомореалізуватися в педагогічній професії. Крім того, за свідченням сучасних психологів (І. Бех, О. Л. Кононко, С. О. Ладивір, Т. О. Піроженко та ін.) відбулися суттєві зміни у особистості нинішньої дитини-дошкільника. Сучасні діти не схожі на дітей середини ХХ століття: розширився діапазон відмінностей дітей у мисленні, мовленні, процесах запам’ятовування і переробки інформації. Все це вимагає від вихователів-практиків вміння знаходити нові шляхи щодо стимулювання розвитку дошкільників, індивідуалізації та диференціації навчально-виховного процесу, тобто бути професійно компетентними.

         Професійна компетентність вихователя дошкільного навчального закладу – це сукупність діяльнісно-рольових і особистісних характеристик педагога, що дозволяють йому на високому рівні формувати у дошкільника основи життєвої позиції як системи ціннісних відносин до природи, рукотворного світу (культури), до людей і самого себе. Важливе місце відводиться формуванню у дошкільника самотворення, розуміння дитячого «Я», виховання у дитини позитивного ціннісного ставлення до себе.

         Професійна компетентність вихователя дитячого садка включає такі вміння:

• створювати атмосферу життєдіяльності в дитячому саду, наближену до сімейної (особистісне спілкування);
• забезпечувати різні форми активності дитини (фізична, емоційно-ціннісна,  соціально-моральна, пізнавальна, мовленнєва, художня, креативна);
• використовувати оптимальні для дошкільного віку моделі основних видів діяльності (спілкування, сюжетно-рольова гра, предметно-практична, дослідна та навчальна діяльність).

         Професійна компетентність вихователя тісно пов’язана з рівнем розвитку у нього загальних педагогічних здібностей:

• організаторських – здатність - організовувати і регулювати поведінку дітей, стимулювати їх активність у різних видах діяльності;
• сугестивних – здатність до словесного і емоційно-вольового впливу на дитину;
• комунікативних – готовність легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника і отримувати задоволення від спілкування;
• перцептивних – здатність сприймати і розуміти іншого, педагогічна інтуїція;
• емоційної стійкості – володіння собою, самоконтроль, саморегуляція;
• оптимістичного прогнозування – використання у виховному процесі позитивних якостей вихованця;
• креативних – здатність до творчості, педагогічна мобільність, готовність швидко вирішувати проблемні ситуації.

• психологічна та загальнокультурна компетентність,
• педагогічна ерудиція;
• системність мислення;
• інноваційність мислення  (здатність модернізувати зміст, форми, методи, прийоми та засоби навчально-виховного процесу);
• детермінізм мислення (здатність встановлювати причинно-наслідкові зв’язки);
• перспективність мислення (здатність прогнозувати шляхи розвитку навчально-виховного процесу);
• продуктивність мислення (здатність розробляти методичний матеріал);
• науковість мислення (готовність проводити педагогічні дослідження),
• соціальна компетентність та соціальна активність;
• готовність презентувати себе й свій педагогічний досвід.

На думку вчених головними критеріями сформованості компетентності педагога є:

• емпатійність, здатність до переживання;
• повага до дітей, потреба віддавати їм своє серце;
• справжня інтелігентність, духовна культура, бажання працювати з іншими, здатність знайти застосування своїм силам та брати участь у колективній педагогічній творчості;
• високий професіоналізм, інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей та прийняття творчих рішень;
• фізичне та психічне здоров'я, професійна працездатність.

         Професія дошкільного педагога – непроста і виснажлива, адже вихователю потрібно затратити багато часу і зусиль для того, щоб організувати новий творчий, захопливий освітній процес із дошкільниками. Педагог повсякдень застосовує свою творчу уяву і фантазію, даруючи цікаві нові ідеї вихованцям. Вихователь центральна фігура в дошкільному закладі. Недаремно кажуть: який вихователь, такі в нього й діти. Від того, наскільки педагог критично підходить до аналізу своєї роботи, використовує новинки психолого-педагогічної науки та практики, передовий досвід, шукає нові методи та прийоми навчально-виховної роботи з дітьми, дбає про свій інтелект і культурний розвиток, залежить рівень розвитку та вихованості його вихованців.

         Тож сьогодні потрібен вихователь, який розуміє, любить і поважає особистість дитини. Сприймає її такою, якою вона є, з позитивними та негативними сторонами, розуміє та враховує природні потреби та можливості, ніколи не дозволить образити чи принизити, не допустить фальші у стосунках.

                                                                                                 Уроки метелика

     Одного разу у коконі з’явилася маленька щілина. Людина, яка випадково проходила повз, досить довгий час стояла і спостерігала, як через маленьку щілину намагається вилізти метелик. Пройшло багато часу, метелик начебто покинув свої зусилля, а щілина залишилася усе такою ж маленькою. Здавалося метелик зробив усе що міг, і що сил у нього більше не лишилося.

    Тоді людина вирішила допомогти метелику, і взявши ніж розрізала кокон. Метелик у той же час вийшов з нього, але його тільце було слабке та немічне, а крила були прозорими й ледь рухалися.

    Людина продовжувала спостерігати, очікуючи, що ось-ось крила метелика розправляться, і він полетить. Але цього не сталося!

    Решту життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої не розправлені крила. Він так і не зміг літати.

    А все через те, що людина, бажаючи йому допомогти, не розуміла того, що зусилля, які необхідно докласти, щоб вийти через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові, щоб рідина з тіла перейшла в крила й щоб він зміг літати. Життя змушувало метелика із зусиллям залишити оболонку, щоб надалі він міг рости і розвиватися.

    Іноді саме зусилля необхідне нам у житті. Якби нам було дозволено жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені.

-       Я просив сил… А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним.

-       Я просив мудрості… А життя дало мені проблеми для вирішення.

-       Я просив багатства… А життя дало мені мозок і мускули, щоб я міг працювати.

-       Я просив можливість літати… А життя дало мені перешкоди, щоб я їх переборював.

-       Я просив любові… А життя дало мені людей, яким я міг допомогти.

-       Я просив благ… А життя дало мені можливості.

-       Я не отримав нічого з того, що просив. Але я одержав усе, що мені було потрібно.

Бажаю Вам успіхів і зростання!

ТЕСТ  "ВАША ДІЯЛЬНІСТЬ У ВІДОБРАЖЕННІ  ВАШОГО  КОЛЬОРУ"  

(на основі  наукової  розробки  Макса Люшера)

Сірий — колір розважливих, заможних людей. Це, як правило, усталені характери, досить недовірливі і підозрілі. Вони прагнуть за всім спостерігати непомітно, не заявляючи про себе і залишаючись у тіні. Тим, кому не подобається сірий колір, мають легкий та імпульсивний характер, що виявляється в діяльності.

Синій колір люблять мрійники. У своєму оточенні вони виділя­ються скромністю і доброзичливістю. Ці люди швидко втомлюються і мають потребу в повноцінному відпочинку. Добре й упевнено вони почувають у товаристві собі подібних. Ті, кому не подобається синій колір, невпевнені і замкнуті у собі, часто легковажні і несерйозні, хоча й намагаються це приховати від оточуючих людей.

Зелений колір вибирають ті люди, що бояться чужого впливу і нама­гаються в усьому діяти самостійно. Це індивідуалісти й у групі почувають себе менш упевнено, ніж на самоті. Однак, якщо необхідно закрити грудьми амбразуру, такі люди зроблять це без зволікання. Труднощів не бояться, і увесь час шукають спосіб самоствердитися, тому що для них важливою є громадська думка.

Червоний колір люблять сміливі, владні, вольові, запальні і досить товариські люди. Вони легко вирішують конфліктні ситуації, хоча нерідко самі ж їх і створюють. У людей, яким червоний колір не по­добається, є схильність до усамітнення, хоча для них характерна стабільність у відносинах.

Жовтий колір вибирають інтелігентні, товариські, допитливі люди, що легко пристосовуються як до людей, так і до обставин. Вони багато докладають зусиль, щоб привернути до себе увагу інших,— і їх є за що любити. Якщо людина уникає жовтого кольору, це свідчить про її песимізм.

Фіолетовому кольору віддають перевагу делікатні, емоційні і чуттєві люди. Це, як правило, гармонійно розвинені люди, приємні в спілку­ванні. Вони не докучають оточуючих своїми проблемами, але візьмуть участь у вирішенні ваших.

Коричневий колір вибирають ті, хто упевнений у собі, твердо стоїть на ногах у всьому. Вони небагатослівні, неметушливі. На цих людей можна покластися у важкій справі, їм можна довіряти, але до свого серця вони мало кого допустять.

Чорний колір вибирають невпевнені люди. Вони схильні до депресії. Намагаються уникати спілкування з людьми і найчастіше самотні.

         Характеризуючи значення дитячого досвіду та життєвої компетентності, розвивального простору для виникнення і розгортання самостійної діяльності дошкільників, ми постійно порушували окремі питання керівництва нею з боку педагогів. Без участі дорослих неможливо забезпечити належний рівень самостійної діяльності дошкільників та домогтися її змістовності. ось чому вихователь є фактичним керівником самостійної діяльності дітей.

         Розрізняють пряме і непряме керівництво самостійною діяльністю дітей.

Пряме керівництво

Пряме (безпосереднє) керівництво здійснюється безпосередньо під час самостійної дитячої діяльності. Воно передбачає застосування певних прийомів, які спрямовуються на те, щоб:

•  допомогти дітям обрати близький до їхніх уподобань, співзвучний із настроєм і конкретною ситуацією вид діяльності, визначитися з її конкретним змістом – що будуть малювати або ліпити, в яку гру гратимуть, про що хочуть поговорити, розповісти тощо;
•  підтримати порадами, підказками, допомогти вибрати зручне місце для самостійних занять, необхідні атрибути, іграшки, приладдя, обладнання з урахуванням бажань, інтересів, претензій різних дітей так, аби діти не заважали одне одному, а отже, попередити виникнення конфліктів;
•  за потреби націлити малят на раціональні способи дій, зручний порядок виконання завдання або творчого задуму;
•  посприяти об’єднанню дітей для спільної діяльності, якщо їхні бажання співпадають, або навпаки, розвести їхню діяльність у просторі й часі при потенційній можливості виникнення конфліктної ситуації;
•  вносити періодичні зміни до змісту обраної діяльності, варіювати способи виконання;
•  спрямовувати дітей на об’єктивну самооцінку й визначення перспективи продовження обраної справи в інший час;
•  забезпечити оптимальні фізичні і психічні навантаження на дітей, чергування навантажень і відпочинку, мотивувати вчасну зміну статичних положень і динамічних занять, видів діяльності тощо.

Здійснювати безпосереднє керівництво вільною діяльністю, не варто надмірно опікувати дітей, тримати під контролем кожний їхній крок, часто втручатися в їхні дії та постійно коригувати стосунки. Натомість слід надавати малятам більше самостійності, можливість виявляти власну активність і креативність, не пригнічуючи їхньої ініціативи, а допомагаючи самостійно здійснити задумане. Кожному педагогу важливо усвідомити, що «рушієм розвитку була, є і буде само активність дошкільника, творчий, а не репродуктивний її характер», як наголошено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні.

Непряме керівництво

Непряме (опосередковане) керівництво самостійною дитячою діяльністю з боку вихователя відбувається за допомогою низки чинників, що створюють умови для появи й подальшого якісного перебігу процесу цієї діяльності.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що серед цих чинників першочергове значення мають:

•  систематична робота зі створення достатнього запасу вражень про навколишній світ, знань, умінь і навичок, формування життєвого досвіду в процесі організації життєдіяльності у дошкільному закладі, вдома та за її межами;
•  грамотне, педагогічно виважене облаштування розвивального природного і предметно-ігрового середовища, яке спонукало б до самостійних занять різними видами діяльності, приваблювало і зацікавлювало, давало поштовх дитячій уяві та фантазії;
•  організація навколо дитини соціального середовища, насиченого відповідним її віку контактами з однолітками, молодшими і старшими за віком дітьми, рідними і близькими, а також дорослими сторонніми людьми;
•  охорона і плекання внутрішнього світу кожної дитини та визнання її права вважати своєю певну чистину довкілля;
•  періодична зміна розвивального середовища шляхом внесення до нього нових компонентів, наприклад іграшок, обладнання, рослин, нових знайомств, та його переобладнання; раціонального розміщення різних компонентів цього середовища у фізичному просторі; яке не лише спонукало б до вільного вибору виду діяльності й задовольняло потреби дітей у проявах різних видів активності, але й уможливлювало інтимізацію дитячого життя, тобто надавало можливість, зокрема, наодинці попрацювати з конструктором, причепуритися та приміряти елементи театральних костюмів перед дзеркалом й самостійно розіграти уявну роль тощо.

Якщо непряме (опосередковане) керівництво самостійною дитячою діяльністю зберігає свою актуальність на всіх етапах дошкільного дитинства, то пряме (безпосереднє) домінує у ранньому та молодшому дошкільному віці. У старшому дошкільному віці за умови своєчасно розпочатої роботи з організації самостійної діяльності дітей прийоми прямого керівництва застосовуються рідше – за потребою кожної конкретної ситуації. Зрештою, педагоги не повинні пускати на самоплив самостійну діяльність своїх вихованців, а дбати про її виведення на гідний рівень, відповідний віку та індивідуальним можливостям дітей, майстерно застосовуючи весь арсенал прийомів як опосередкованого, так і безпосереднього керівництва. При цьому від педагога вимагається особлива уважність та спостережливість, щоб своєчасно помітити, виявити у процесі самостійної діяльності спеціальні здібності, обдарованість дошкільників та спільно з батьками посприяти їхньому подальшому розвитку.

ПРОФЕСІЙНА  КОМПЕТЕНТНІСТЬ  ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ  ЗДО

Дух закладу живе не на папері, не в стінах,

а в характері більшості педагогів,

і від них приходить до характеру вихованців

К. Д. Ушинський

     Сучасні діти не схожі на дітей середини ХХ століття: розширився діапазон відмінностей дітей у мисленні, мовленні, процесах запам’ятовування і переробки інформації. Все це вимагає від вихователів-практиків вміння знаходити нові шляхи щодо стимулювання розвитку дошкільників, індивідуалізації та диференціації навчально-виховного процесу, тобто бути професійно компетентними.

ЗАГАЛЬНА КУЛЬТУРА ПЕДАГОГА

       Взаємозв’язок та взаємозалежність видів культури відбиває цілісність системи загальної культури й дає підставу для припущення, що сформованість загальної культури ПЕДАГОГА може служити інтегральним критерієм рівня розвитку цілої низки видів культури, оскільки їх формування та прояв безпосередньо пов`язані з активною діяльністю особистості.

СЛОВНИК ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩИХ  ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ   

ПЕДАГОГА  ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Активність – прояв зацікавленого ставлення до навколишнього світу і до самого себе.

Бажання працювати з дітьми – одержання задоволення від спілкування з дітьми в ході навчально-виховного процесу.

Гуманність – прагнення  й уміння надати кваліфіковану педагогічну допомогу вихованцям у їхньому особистісному розвитку.

Діловитість – знання справи, тямущість.

Доброзичливість – бажання добра оточуючим.

Досягнення мотивації – один з різновидів мотивації діяльності, пов’язаний з потребою індивіда досягати успіхів й уникати невдач.

Ерудиція – широкий кругозір у сполученні з глибокими професійними знаннями.

Задоволеність працею – стан збалансованості вимог, пропонованих працівником до змісту, характеру і умов праці, а також суб’єктивної оцінки можливостей реалізації цих запитів.

Здатність не губитися в екстремальних ситуаціях – уміння оперативно приймати оптимальні педагогічні рішення і діяти відповідно до них.

Індивідуальний стиль діяльності – стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, приймів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності.

Ініціативність – прагнення до нових форм діяльності.

Інтелігентність – висока культура, освіченість, ерудиція.

Криза професійного становлення – перебудова особистісної спрямованості професійного розвитку, що супроводжується зміною значеннєвих структур професійної свідомості, переорієнтацією на нові цілі, зміною способів виконання діяльності, зміною взаємин з оточуючими.

Майстерність – високе мистецтво в якій-небудь галузі.

Милосердя – готовність допомогти.

Оптимістичність – віра в успіх.

Педагогічний такт – дотримання загальнолюдських норм спілкування і взаємодії з дітьми з урахуванням їхніх вікових та індивідуально-психологічних особливостей.

Педагогічний оптимізм — віра в дитину  і її здібності.

Порядність – чесність, нездатність до підлих учинків.

Працездатність – здатність багато і продуктивно працювати.

Привітність – здатність виражати почуття особистої приязні.

Професійно значущі якості -  властивості особистості, сукупність яких визначає потенційні й актуальні здібності до даної діяльності.

Професійне самовизначення – процес, що протікає протягом усього життя людини: від виникнення професійної діяльності особистості до припинення трудової діяльності.

Соціальна активність - готовність і здатність діяльно сприяти вирі­шенню суспільних проблем у сфері професійно-педагогічної діяль­ності.

Справедливість – здатність діяти неупереджено.

Сучасність – усвідомлення  педагогом власної приналежності до однієї епохи з вихованцями.

Тактовність – почуття міри, що створює уміння поводитися в суспільстві, не зачіпати достоїнства інших людей.

Терпимість – уміння спокійно ставитися до чужої думки, характеру.

Толерантність – терплячість у роботі з дітьми.

Урівноваженість – рівне, спокійне поводження. Здатність контролювати свої вчинки в будь-яких  педагогічних ситуаціях.

Цілеспрямованість – наявність чіткої мети, прагнення її досягти. Уміння направляти і використовувати всі якості своєї особистості на досягнення поставлених педагогічних задач.

Чарівність – сплав духовності, привабливості і смаку.

Чесність – прямота і щирість у відносинах і вчинках. Щирість у спілкуванні, сумлінність у діяльності.

Чутливість – легкість виникнення переживань, почуттів.

   КЗДО № 255 КМР функціонує з грудня 1976 року, за цей час в ньому виховувалось не одне покоління дітей : нині колишні вихованці приводять до нас вже своїх дітей, внуків.Це свідчить про те, що наш дошкільний заклад здобув значний авторитет серед  жителів нашого міста. В нашому дошкільному закладі дітям та їх батькам світло та затишно, недарма він має назву: «Світлячок» - педагоги своєю щоденною працею та любов'ю до дітей освітлюють дітям шлях до отримання знань, до подальшого успіху на життєвому шляху кожного вихованця.    

    В КЗДО № 255 КМР функціонує 6 груп (з них 3-загального розвитку, 3 - для дітей раннього віку).

- Впровадження Базового компоненту дошкільної освіти, програми «Українське дошкілля».

- Моніторинг якості навчально – виховного процесу та життєвої компетентності дітей дошкільного віку;                                                                   - Зміцнення психічного, духовного та фізичного здоров'я дітей, запровадження здоров'язберігаючих освітніх технологій, запобігання появи у дітей звички до наркоманії, алкоголізму, паління тощо;                 

-      Розвиток потенціалу обдарованих дітей;

-     Розвиток у дошкільників ранньої професійної орієнтації;

-      Здійснення соціального патронату та пропаганда позитивного родинного виховання.

- Підвищення якості дошкільної освіти через створення комплексного методичного   забезпечення освітнього процесу ЗДО з

   використанням інформаційно-комп′ютерних технологій (ІКТ).

«Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний…»

В.О.Сухомлинський

        Розв’язання  проблеми бездуховності суспільства  можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин. Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть. Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський, його педагогічні погляди та переконання актуальні і сьогодні.

          На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну освіту таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету педагога, росту агресивності, жорстокості, нігілізму вихованців;  є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних цінностей та не прагне до здорового способу життя. Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості. Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин.

        Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій. Закономірно, що для людини важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус. Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть.     

        Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу. Автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей та низки педагогічних праць, зокрема: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів.

        Водночас В.О.Сухомлинського все життя хвилювали й про­блеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї наймен­шої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, пове­дінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості. «Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю». В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді. В.О.Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психо­логію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Виняткова педагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей і доброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічному пізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленню особливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.     Василь Олександрович приділяє велику увагу патріотичним ритуалам і традиціям, присвяченим героїчним подіям у житті нашого народу, як засобу ідейно-політичного виховання, джерела моральних та естетичних почуттів. Виховання громадянина-патріота починається із сім'ї. Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. І тим сильніший вихов­ний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень.

В.О.Сухомлинський виявив дуже важ­ливу особливість психіки дитини - чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати. В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив ідеї А.С.Макаренка про особливо сприятливі можливості виховання дитини дошкіль­ного віку. Всім відоме твердження А.С.Макаренка про те, що виховання дитини, в основному, проходить до шести років, і якщо ви не виховали дитину в цьому віці, тоді виникає потреба пере­виховувати її. Психологічними дослідженнями встановлено, що той чи інший період розвитку дитини характеризується підвище­ною чутливістю і сприйнятливістю, коли виникають і особливо рельєфно виявляються надзвичайні й навіть неповторні можли­вості ефективного розвитку й формування особистості дитини. А потім такі можливості поступово або й різко слабнуть, зни­кають, ускладнюючи процес виховання. Це стосується насам­перед соціальної адаптації, розвитку пізнавальних інтересів, мо­ральних якостей і поведінки дитини. Так, у дошкільному віці, коли дитина особливо інтелектуаль­но і соціально активна, порівняно легко виховати елементарні моральні почуття і правила поведінки: слухняність і доброзичли­вість, чесність і правдивість.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міц­ніють основи моралі в дітей, якщо батьки врахо­вують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкіль­ному віці ; от чому В.О.Сухомлинський звертається своїми працями до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, за­охочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізна­вальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті - нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різно­манітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя.

Щодо формування моральних почуттів, найблагородніших рис і якостей особистості особливо сприятливий вік раннього дитинства. У цьому віці порівняно легко формуються такі моральні цін­ності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьо­витість і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У під­літковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості - ідейні переконання, пат­ріотичні ідеали, громадянська зрілість. В.О.Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світо­глядним віком, періодом формування вольових якостей і харак­теру молодої людини. Ось чому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуаль­ні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу - запо­рука успіху у вихованні молодої людини.

        Видатний педагог відмічав найтиповіші вади сімей­ного виховання. Одною з найшкідливіших вад, за його висловом, є споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради ща­стя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максималь­ний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім'ях ви­ростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і від­повідальності. Це призводить до дуже небезпечних наслідків - спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, па­разитичного способу життя.

        Особливу увагу В.О.Сухомлинський приділяв трудовому вихованню дітей як у сім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиській школі ним було запроваджено чітко продуману систему вихо­вання дітей, створені належні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці. Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справ­жнє трудове життя, - з потом, втомою, мозолями, радістю до­сягнутої мети - ось щастя людини. В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди­кування, ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездуш­них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере­конані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя. За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість.  Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціаль­них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже­ності дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, са­мостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства. Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею - ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей - це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей. Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.

        Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчан­ня як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запо­рука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «шко­лою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуа­ціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулян­ки, бесіди, читання книжок, спільна праця. Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і по­чуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізна­вальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, спра­ведливості»

        Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке зна­чення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізна­вальних інтересів, має психологічний клімат соціального середо­вища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інте­лектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність.

        Величезного значення надавав В.О.Сухомлинський вихован­ню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно пере­творює і примножує її багатства, оберігає її скарби.Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Про­гулянки дітей у ліс, на луг,  річку - це не розва­га, вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дити­на пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідом­лювати складні різноманітні явища. Особливе значення має виховання засобами природи в ран­ньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чут­лива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід про­водити не в чотирьох  стінах, перед класною дошкою, а серед не­вичерпного багатства природи, неповторної її краси. Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих при­кладах В.О.Сухомлинський показує,  як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноград­ники, доглядають столітні дуби. Почуття влади людини над природою - це передусім збере­ження і примноження її багатств і краси.

       Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сі­мейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістот­ніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм; вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної бать­ківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству. Морально непідготовлені до народження і виховання дітей батьки, вважає В.О.Сухомлинський, є великим нещастям для суспільства. Останнім часом стало досить помітним таке явище, як невід­повідність між фізіологічною готовністю до народження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків та усвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідаль­ності перед суспільством за виховання своїх дітей.  Велике горе приходить тоді, пише В.О.Сухомлинський, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей - біда і суспільству, і дітям. Частина з таких батьків необізнана з елементарними правилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносини тощо призводять до розлучення молодих пар і як результат - важкі діти, трагедія для дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, як правило, стають важкими у вихованні, бо погіршують­ся умови їхнього морального розвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. «Важкі діти» - це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя, несприятливого психологічного клімату і ненор­мальних стосунків у сім'ї. В.О.Сухомлинський вважає, що потрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано й своєчасно готувати до цієї відповідальної громадянської місії він вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливу самого авторитету батьків і дорослих, пози­тивного прикладу і т. п. для формування всебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихо­ванням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-во­льових чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. «Виховання може бути безрезультатним, - пише В.О.Сухомлинський, - якщо молода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання не буде доповнюва­тися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнан­ня самого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і вади, реально оцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребує особливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям, формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхній навчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінки і праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття, поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю як учнів, так і педагогів. Перемога над самим собою - найбільша перемога. Щасливим, на думку В.О.Сухомлинського, може бути лише той, хто є волода­рем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями.  Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бра­кує цієї дуже цінної риси - відповідності рівня бажань і дома­гань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитич­ний спосіб життя дітей у деяких сім'ях - дармоїдство, марно­тратство, сімейні і соціальні конфлікти.

        Педагогічна творчість В.О.Сухомлинського багатогранна і невичерпно багата. Василь Олександрович увійшов в історію педагогічної і світової культури як видатний педагог і письменник, як патріот і поборник найгуманніших ідей у вихованні, як політичний трибун і громадський діяч, безмежно відданий своєму народові. Благородній справі виховання молодих поко­лінь В.О.Сухомлинський віддав усе своє невтомне життя і вогонь серця. Його численні педагогічні праці, нариси та опові­дання нині відомі не тільки педагогічній громадськості, а й широким колам читачів і в нашій країні, і за її межами. Усі твори видатного педагога пройняті безмежною вірою в людину, щедрість і благородство її душі, невичерпне багатство інтелектуальних і моральних сил і в ті величезні виховні мож­ливості, які створює суспільство. Педагогічні ідеї і праці В.О.Сухомлинського і нині при­вертають увагу численних дослідників і всієї педагогічної гро­мадськості. У працях Сухомлинського знаходять розвиток прогресивні педагогічні ідеї корифеїв вітчизняної і зарубіжної педагогіки - Коменського і Руссо, Дістервега і Песталоцці, Толстого і Ушинського, Крупської і Макаренка.Учений-педагог ставить у своїх тво­рах найрізноманітніші проблеми виховання. Це передусім, проблеми морального і естетичного виховання, розу­мового розвитку, формування світо­гляду, проблеми всебічного гармонійного розвитку і громадян­ського виховання, тому педагогічні погляди та переконання В.О.Сухомлинського актуальні і сьогодні.

Реалізація Базового компонента  дошкільної освіти забезпечується освітніми програмами та навчально-методичною літературою, що затверджені або рекомендовані Міністерством освіти і науки України чи схвалені для використання в дошкільних навчальних закладах комісією з дошкільної педагогіки та психології Науково-методичної ради з питань освіти МОН України.

У 2022/2023 навчальному році чинними є такі програми.

- «Українське дошкілля», програма розвитку дитини дошкільного віку (авт. кол.: Білан О. І., Возна Л. М., Максименко О. Л. та ін.);

- «Про себе треба знати, про себе треба дбати», програма з основ здоров’я та безпеки життєдіяльності дітей віком від 3 до 6 років  (авт. Лохвицька Л. В.);

- «Грайлик», програма з організації театралізованої діяльності в дошкільному навчальному закладі (авт.: Березіна О. М., Гніровська О. З.,   Линник Т. А.);

- «Радість творчості», програма художньо-естетичного розвитку дітей раннього та дошкільного віку (авт.: Борщ Р. М., Самойлик Д. В.);

 - «Граючись вчимося. Англійська мова», програма для дітей старшого дошкільного віку, методичні рекомендації (авт.: Гунько С., Гусак Л.,      Лещенко З.).

Період раннього дитинства є визначальним у становленні фізично та психічно здорової особистості. Здобуття якісної освіти залежить від фундаменту, який закладається у перші роки життя людини. Тому  важливими є організація та проведення педагогами своєчасної освітньої роботи з наймолодшими дітьми. 

Основною умовою забезпечення повноцінного розвитку дітей раннього віку є створення у дошкільному навчальному закладі предметно-розвивального простору, який має відповідати принципам безпечності, дитячої активності, динамічності та універсальності, раціональності й збалансованості у наповненні різних його складових,  комфортності.

З огляду на психолого-фізіологічні особливості розвитку дітей раннього віку, наповнення предметно-розвивального простору має сприяти сенсорно-пізнавальному розвитку маленьких вихованців, формуванню в них практичних навичок життя та самообслуговування, спілкування, а також  оптимізації дитячої рухової активності.

Для реалізації зазначених завдань  доцільно використовувати широкий спектр засобів освітнього впливу (різні види ігор, художня література, природа, фізичні вправи, образотворче, музичне мистецтво тощо) в процесі провідної (предметної) та інших специфічних для раннього віку видів діяльності (емоційне спілкування, ігрова, рухова, пізнавальна, мовленнєва, образотворча, музична діяльність тощо). Не менш важливою для розкриття внутрішнього потенціалу кожної дитини є вільна самостійна діяльність, під час якої малюк отримує можливість повправлятися у діях з предметами та перевірити власні сили.

Основною формою організації навчально-пізнавальної діяльності дітей раннього віку є ігри-заняття фізичного, сенсорно-пізнавального (розвиток сенсорики, предметної діяльності, ознайомлення з природним та предметним довкіллям), мовленнєвого (розвиток мовлення, ознайомлення з художньою літературою), художньо-естетичного (музична, образотворча діяльність) спрямування. Зважаючи на те, що в групах раннього віку (друга група раннього віку, перша молодша група) виховуються діти зі значною різницею у віці та розвитку, за формою організації найдоцільнішими для них є індивідуальні, індивідуально-підгрупові (2-3 дитини) та підгрупові (8-10 дітей) ігри-заняття. Педагогу важливо вміти розподіляти час у діяльності дітей різних підгруп, забезпечуючи при цьому дотримання індивідуального та диференційованого підходів.

Орієнтовна тривалість ігор-занять визначається віковими та індивідуальними особливостями розвитку дітей. Так, тривалість ігор-занять з дітьми віком до 1,5 року не повинна перевищувати 8–10 хвилин, від 1,5 до 2 років — 10 хвилин, від 2 до 3 років — 15 хвилин. Ігри-заняття з дітьми раннього віку доцільно проводити протягом дня. Їх тематика за необхідності повторюється, закріплення набутих знань та вмінь здійснюється в різних видах повсякденної життєдіяльності дітей.

З метою уникнення труднощів у перші тижні адаптаційного періоду педагогам варто приділяти належну увагу створенню комфортних, наближених до звичних для дитини умов життя. Зокрема, необхідно передбачити розміщення у предметно-розвивальному просторі групової кімнати знайомих дитині «домашніх» іграшок або предметів побуту, дозволити їй відвідувати дитячий садок за індивідуальним розпорядком дня (лише на кілька годин), терпляче ставитися до її потреб та інтересів, підтримувати у неї позитивний, емоційний стан, прагнення до самостійності, радіти її успіхам.

Особливого значення у цей період набуває зміна стилю спілкування дорослого з дитиною від ситуативно-особистісного, коли домінують емоції, використовуються пестливі слова, звертання, до ситуативного, більш стриманого, коли дорослий стає співучасником предметної діяльності дитини.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на інтересі до найближчого соціального, природного і культурного оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села, країни, традицій та звичаїв свого народу).

Позитивне ставлення до світу закладається на основі виховання любові та поваги до найрідніших людей (мами, тата, бабусь, дідусів, братів, сестер), усвідомлення тісного взаємозв’язку між поколіннями. Педагогам варто приділяти увагу формуванню у дошкільників дієвих емпатійних проявів щодо близьких, адже мало розуміти, що таке доброта, турбота, вдячність, взаємодопомога - необхідно проявляти ці почуття у повсякденні, цінувати членів своєї сім’ї й теплоту рідної домівки.

Патріотичне виховання передбачає також ознайомлення дітей дошкільного віку з природою рідного краю. При цьому акцент необхідно робити на красі, розмаїтті, багатстві та особливостях природного довкілля нашої країни, виховуючи любов до нього. Дошкільникам слід давати уявлення про різні типи природних ландшафтів України (гори, луки, степи, ліси, водойми тощо), її специфічний рослинний і тваринний світ, визначні природні об’єкти (найбільші річки, озера, найвищі гори, природні заповідники), характерні для певної місцевості кліматичні умови тощо.

Гартування маленького патріота передбачає роботу з формування уявлень про назви рідного міста або села, найближчих вулиць, площ, столиці нашої Батьківщини, про її визначні місця. Також дітей дошкільного віку слід  ознайомлювати із державною символікою України (прапор, герб, гімн). Цікавою і корисною для них може бути інформація про людей, які прославили нашу країну (художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів, спортсменів) та характерні риси українського народу взагалі (миролюбність, доброзичливість, гостинність, працелюбність, творчість, мудрість тощо).

Ще одним важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення дітей до народознавства — вивчення культури, звичаїв рідного народу шляхом ознайомлення з характерними ознаками побуту українців (житло, одяг, предмети побуту, народна іграшка), народних  ремесел (гончарство, вишивка, килимарство, лозоплетіння тощо), символів (верба і калина, вінок, рушник).

У формуванні патріотично налаштованої особистості вагомою є роль народних традицій та обрядів: вони привертають увагу дошкільників до цінностей предків, створюють позитивний настрій, розкривають основи правомірної поведінки, навчають проявляти толерантність щодо всього живого. В процесі ознайомлення з традиціями і звичаями емоційний досвід дітей збагачується новими враженнями, розширюється коло їхніх знань про довкілля, зокрема про близьких людей та свою малу Батьківщину. Залучення дітей до підготовки і відзначення свят народного календаря пробуджує в них любов до рідної землі, повагу до людей праці, інтерес до історії своєї країни.

Виховання любові до Батьківщини, гордості за свою країну має поєднуватися із формуванням доброзичливого, толерантного ставлення  до культури інших народів, до кожної людини окремо, незалежно від кольору шкіри та віросповідання. Необхідно сприяти формуванню в дітей етики міжнаціонального спілкування, яка передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до людей різних національностей, що живуть в Україні, інтерес до їхнього буття, культури, традицій і звичаїв.

З метою реалізації окреслених вище завдань педагогам і батькам  необхідно створювати умови для накопичення дітьми першого позитивного загальнолюдського духовного досвіду через активне залучення їх до різних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, предметно-практичної, образотворчої, музичної, рухової, театралізованої тощо.   

Серед методів освітнього впливу на духовну сферу дитини перевагу слід віддавати іграм та ігровим вправам. Педагогам необхідно приділити увагу організації творчих ігор (сюжетно-рольових, драматизацій на основі літературних творів, конструкторсько-будівельних), розробляти і вводити у повсякденне ділове й особистісне спілкування з вихованцями дидактичні ігри і вправи, проблемно-пошукові ситуації.

Значні потенційні можливості щодо патріотичного виховання дітей дошкільного віку мають спостереження у природному, культурному, соціальному довкіллі, екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць, читання художньої літератури та слухання народної, класичної, сучасної музики, розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, а також бесіди на різні теми, самостійне складання дітьми розповідей-міркувань відповідної тематики з метою вироблення у них власних ставлень і оцінок, суджень, цінностей, що стануть підґрунтям для подальшого формування переконань і світоглядної позиції особистості.

Унаочненню і кращому засвоєнню навчального матеріалу сприяють розглядання картинок, фотографій, перегляд відеофільмів, ілюстрування подій і явищ, причин і наслідків дій та вчинків людей, моделей поведінки, варіантів розв’язання морально-етичних ситуацій за допомогою фланелеграфа, засобами анімації на інтерактивній дошці. Не менш ефективною формою освітньої роботи з патріотичного виховання дошкільників є проведення спільних з батьками заходів (проектна діяльність, свята, розваги, виставки, конкурси). 

Воно спрямовується на формування у вихованців перед вступом до школи елементарної обізнаності з працею дорослих, інтересу і поваги до різних професій; ціннісного ставлення до результатів людської праці, бажання долучатися до посильної предметно-практичної діяльності й прагнення виявляти творче ставлення до неї; базових умінь, навичок у різних видах праці та якостей особистості (відповідальність, самостійність, працелюбність, креативність).

У реалізації основних завдань трудового виховання дітей педагоги дошкільних навчальних закладів мають керуватися вимогами чинних програм щодо завдань, змістового наповнення і форм організації вихованців у ході залучення їх до таких видів праці, як самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. При цьому рекомендується наповнювати дитяче буття традиційними формами організації праці: доручення, чергування, колективна праця.

Важливо давати дітям доручення, різноманітні за складністю (прості, складні), способами організації вихованців (колективні, підгрупові, індивідуальні), тривалістю виконання (довготривалі, короткотривалі), періодичністю (систематичні, епізодичні), змістом (пов’язані з іграми, організацією занять і побутових процесів, виконанням прохань дорослих або інших дітей). 

Доцільно пропонувати вихованцям не лише передбачені програмами традиційні види чергувань: в їдальні, на заняттях, у куточку природи. Слід урізноманітнювати їх, організовуючи чергування в ігрових осередках, на ігрових майданчиках тощо. 

Колективна праця старших дошкільників організовується 1–2 рази на тиждень з огляду на прояви в цьому віці готовності брати участь у спільній справі, діяти узгоджено, виконувати свої обов’язки і націленості на спільний результат. Дітям можна пропонувати колективно виконати роботу з прибирання групового приміщення, куточка живої природи, книжкового, ігрового, фізкультурного осередків, ігрового майданчика.

Належне місце у дитячому бутті слід відвести спільній з дорослими праці, в якій дитина має нагоду відчути себе нарівні зі старшими, продемонструвати власну ділову спроможність, соціальну значущість, «дорослість». 

Особливу увагу необхідно приділити мотивації предметно-практичної діяльності дітей, поступово до старшого дошкільного віку формуючи мотиви соціально-морального, ціннісного, пізнавального, естетичного характеру (допомогти тим, хто поряд, заслужити довіру авторитетної людини, принести користь, радість іншим, потурбуватися про когось або опанувати певні операції, способи дій, зробити довкілля гарнішим, привабливішим тощо).

Якість освіти значною мірою  залежить від забезпечення наступності між суміжними освітніми ланками. Так, на етапі дошкільної освіти реалізація наступності полягає у формуванні в дітей старшого дошкільного віку готовності до шкільного життя. А на етапі початкового шкільного навчання – в урахуванні того рівня сформованості життєвих компетенцій, з яким дитина прийшла до школи, і опорі на нього. Такий підхід забезпечує поступальний природний розвиток особистості дитини.

В центрі уваги педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів має перебувати забезпечення формування у кожної дитини перед вступом до школи мінімального освітнього ядра та створення передумов для її безболісної адаптації до нового соціального середовища. Не варто вдаватися до надмірної інтенсифікації інтелектуального розвитку (навчання читанню, письму, лічбі), до чого останнім часом схиляються окремі педагоги і батьки, мотивуючи це необхідністю якісної підготовки дитини до школи. В роботі зі старшими дошкільниками важливо посилити ціннісні аспекти виховного значення та забезпечити наступність в роботі дошкільного навчального закладу і початкової школи з реалізації завдань духовного, патріотичного, трудового виховання.

З цією метою необхідно налагодити тісне співробітництво між педагогами дошкільних навчальних закладів і вчителями початкових класів  за трьома напрямами:

- інформаційно-просвітницьким (ознайомлення із завданнями здійснення наступності в роботі з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку, спрямованій на формування духовно розвиненої, патріотично налаштованої та працелюбної особистості);

- методичним (ознайомлення зі змістом, формами та методами  освітньої роботи в дошкільних навчальних закладах і початковій школі);

- практичним (організація виховних заходів за участю старших дошкільників та молодших школярів).

Успішному забезпеченню наступності сприяє організація  спільних для педагогів дошкільних навчальних закладів і початкової школи форм методичної роботи. Це педагогічні ради, методичні об'єднання, «педагогічні мости», «методичні всеобучі», «педагогічні діалоги», «круглі столи», «творчі лабораторії», «методичні вітальні», «методичні фестивалі», «панорами творчих ідей і знахідок», «творчі звіти», «авторські школи», семінари, семінари-практикуми, присвячені питанням духовності, патріотичного і трудового виховання старших дошкільників та молодших школярів. Доцільним є також залучення педагогів-практиків до спільної творчої діяльності та дослідно-експериментальної роботи, що сприяє новому розумінню наступності в роботі вихователя і вчителя. 

Бажаємо Вам натхнення та творчого розквіту!